Донеччина - це Україна

Подробности

Категория: Михайло Мілян (Милий)

Опубликовано 03.07.2025 12:52

   Михайло Мілян (тимчасово м. Львів), член Літературного об'єднання "Дзеркало" при Центральній міській публічній бібліотеці м. Костянтинівка (Донецька область) приєднався до участі в історико-культурному фестивалі «Дике поле. Шлях до Європи». Для участі у Літературній локації Жанровий напрям: поезія (лірика, історична поезія, філософська поезія, пейзажна лірика, патріотична поезія, поетична балада, сонет) було надіслано творчу роботу - підбірку віршів. Презентуємо поетичні твори місцевого поета з Костянтинівки.

 ДУХ ТАРАСА

Так надихає нас незламний дух Тараса,
Тому не убієнним є народ,
Що від дідів прийняв сакральний код
І непохитну віру у святого Спаса.

Господар на землі, але як треба часом,
То і козак готовий до пригод.
Так надихає нас незламний дух Тараса,
Тому не убієнним є народ,

Який міцніше від сталевого каркаса
Й свободу цінить вище насолод,
Чи будь-яких примарних нагород.
Шаблюка гостра завжди поряд з шабельтасом…
Так надихає нас незламний дух Тараса.

***
Поєднані єдиним ланцюгом
Минуле та сучасне із майбутнім,
Тому й важливо: путнім чи непутнім
До нього добираєтесь шляхом.

Що надихає? Що є джерелом?
Чи чистим, як сльоза, чи каламутним?
Поєднані єдиним ланцюгом
Минуле та сучасне із майбутнім.

Але так не здається багатьом,
Вважають, що життя завжди дебютне
Й від роду не залежить абсолютно.
Не уявляють, що й вони цілком
Поєднані єдиним ланцюгом.

ЧАТУЄ В СТОЛІТТЯХ ЧЕРНЕЧА ГОРА

Чатує в століттях Чернеча гора,
І ми разом з нею, немов її діти,
Шукаємо місце в бурхливому світі,
Тримаючись завжди за схили Дніпра.

Немає надійніше, аніж джура,
Й по волі нащадків цей стан не змінити.
Чатує в століттях Чернеча гора
І ми разом з нею, немов її діти.

Давно зрозуміли: життя – то не гра,
Не часто дає воно привід радіти.
Та є і у нього щасливі просвіти –
Чекає, що прийде безхмарна пора.
Чатує в століттях Чернеча гора.

***

Коли ми пам'ять перетворимо у дію,
То більше зацікавимо нащадків.
Бо деякі не мають навіть згадки,
Які в країні відбувалися події:

Чи голод був, чи зрада, чи лиха стихія,
Чи зміна уряду або порядків.
Коли ми пам'ять перетворимо у дію,
То більше зацікавимо нащадків.

Цікавість молоді дає мені надію:
Здолають шлях свій до дідівських спадків,
Збагнуть душею цінності колядки
І втілять у життя всього народу мрію,
Коли ми пам'ять перетворимо у дію.

ІСТОРІЯ НІЧОМУ НАС НЕ ВЧИТЬ

Історія нічому нас не вчить.
Чи, може, ми погані учні,
Яким так за дідів незручно,
Або до правди серце не лежить?

Вона ж не завжди зоряно блищить,
Бува, з душею не співзвучна.
Історія нічому нас не вчить.
Чи, може, ми погані учні?

Діждемося, що правда закричить,
Зламає перешкоди штучні –
Химерні та солодкозвучні,
І зробить вірний висновок за мить.
Історія нічому нас не вчить.

МОЯ КРАЇНА

Знов опинилася між ворогами,
Як річка поміж берегами,
Неначе ти покинута богами,
Моя країна. Що робити?
Не омине війни чергове коло.
Вже хлопці гинуть за лани навколо.
Та є в нас історична школа
І віра – Батьківщина буде жити!
Господь веде вперед по цій доріжці.
Ми вслід, як воїни у знаній книжці:
Де славу здобували запоріжці
Й несли до свого храму перемогу.
Ми, звісно, і самі не склали руки.
Нам треба знову вилізти з багнюки,
Щоб в мирі й злагоді жили онуки,
Здолаємо оцю важку дорогу.
Та й попрощаємося із журбою,
Щасливі далі будемо з тобою,
Нащадки вже не візьмуть зброю.
Так мріється усім. А вийде як?

***
Історія розкаже, як було,
Й не дасть можливості будь-що змінити.
Їй байдуже: добро ото, чи зло,
Не вказує, що нам із цим робити.

Вона біжить собі за віком вік
Своєю нескінченною спіраллю.
Їй все одно, чи борешся, чи втік,
Як в’яжеться це з нашою мораллю.

Дає можливість вибрати свій шлях,
Не вказує, чи буде він єдиним:
Прямим, неначе металевий цвях,
Або гнучким, чи блискавично дивним.

Як увійде в історію життя:
Вогнем, щоб людство на Землі зігріти,
Чи не потрібним світові сміттям –
Задумайтесь про це, вам далі жити.