Великий Майстер «українського поетичного кіно»

Подробности

Категория: #громадачитає

Опубликовано 09.01.2025 14:23

Параджанов Сергій Йосипович (09.01.1924–20.07.1990)  – культове ім’я в історії світового кінематографа, режисер, сценарист і композитор, один із найяскравіших представників «українського поетичного кіно».

 Сергій Параджанов – унікальний майстер, який створив свою неповторну кінематографічну мову. У житті був незвичайною людиною – непередбачуваний, епатажний, з блискучою фантазією і пристрастю до різноманітних містифікацій.

 Фільми Сергія Параджанова – «Тіні забутих предків», «Колір граната», «Перший хлопець» і багато інших стали класикою. Міжнародне визнання прийшло до нього після екранізації 1964 р. повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них 24 гран-прі) у 21 країні світу.
 Натхненний тріумфом, Сергій Параджанов взявся до роботи над новою стрічкою – «Київські фрески». На жаль, керівництво Держкіно було налаштоване до Параджанова різко негативно – звинуватили його в сюрреалізмі і фільм продемонструвати не дали. Параджанову довелося переїхати з Києва до Єревана. 1968 р. зняв свій головний шедевр, картину, яка вважається одним із найвизначніших творів світового кіно – «Колір граната».
 Про себе сам митець казав: «Я – вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм». Саме за фільми, які не вписувалися в стандарти радянської влади, Сергія Параджанова було тричі заарештовано. Серед висунутих слідством Параджанову звинувачень за шістьма статтями Кримінального кодексу були незаконні валютні операції, розкрадання народного майна, пограбування церков, зловживання службовим становищем, антигромадська поведінка та спекуляція іконами. Проте у ході слідства все це було відхилене за недоведеністю, натомість режисера звинуватили у «мужолозтві із застосуванням насильства» та поширенні порнографічної продукції.
 Останнє місце, де Параджанов відбував свій термін, – Перевальська виправна колонія (Україна).
 У колонії Параджанов перебував у дуже тяжких умовах. Його неодноразово били й катували, не давали змоги писати й малювати. Але творча натура все одно знайшла вихід – Сергій збирав кришки від пляшок молока, зроблені з фольги, заливав їх смолою і робив гравірування.
 Ці твори – портрети Богдана Хмельницького, Миколи Гоголя – охрестили «талерами Параджанова».
 Знівечивши життя й кар’єру Параджанова-режисера, колонія виплекала Параджанова-художника. Не маючи змоги довгий час проявляти себе в кінематографі, він зосередився на створенні колажів, що сприймалися його уявою як застиглі кадри кінострічки. За роки тюремного ув’язнення він виконав близько 800 робіт. Крім колажів ним створено цілу колекцію ляльок, шикарно оздоблених дамських капелюшків.
 Провівши п’ять років у таборах суворого режиму, за якими пішли п’ятнадцять років творчого простою, Сергій Параджанов все-таки знайшов у собі сили повернутися до улюбленої професії та завоювати світове визнання.
Останній свій фільм «Ашик-Керіб» Сергій Параджанов зняв 1988 p. На прем’єрі фільму, яка відбулась у Києві, він дав своє останнє інтерв’ю... українською мовою. Наприкінці Параджанов сказав: «Хай живе Україна! Хай живе український націоналізм у тому сенсі, у якому його розумію я: не можна допустити, щоб настав час, коли не буде слова українською чи не буде пісні української, чи не буде сонця українського і не буде соняшника українського!.. Не знаю, що чекає на мене, але знаю, що хотів померти в Україні. Хоч би там як, а я їй багато чим завдячую. Вона велика друга моя Батьківщина».
 Але помер видатний режисер у Єревані 20 липня 1990 р. Того ж року отримав звання народного артиста України (посмертно), а 1991 р. – Національну премію України імені Тараса Шевченка.
#Бібліотека_на_бульварі