Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider

Меню

Комментарии

Наиболее читаемые

Syndication

feed-image My Blog

Форма входа

Календарь

<< < Март 2026 > >>
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

Поезія незламності

Подробности
Категория: КОЛИ ДУША БОЛИТЬ ЗА УКРАЇНУ
Опубликовано 02.03.2026 22:35

02 03 26 стела донецька   На межі Донецької та Дніпропетровської областей розташована стела з написом "Донецька область", яка з 2014 року стала символом опору та мужності українських військових і цивільних. На ній залишали написи військовослужбовці, волонтери та мешканці, що зробило її важливим історичним артефактом сучасної війни, що зберігає історію як живих, так і полеглих захисників та захисниць. Наразі стела перебуває під реальною загрозою знищення внаслідок постійних обстрілів російських військ та можливого просування лінії фронту. Наявні укріплення навколо не забезпечують достатнього рівня захисту. У разі руйнування, чи можливої тимчасової окупації (захоплення Донецької області — це одна з цілей, яку продовжує декларувати ворог і для реалізації плану кидає все більше ресурсів та сил) буде втрачено значний елемент культурної та історичної спадщини, пов’язаної з подіями російсько-української війни", — йдеться в тексті петиції №41/008744-25еп.

Джерело

   Сьогодні ми хочемо поділитися з відвідувачами блогу надзвичайно проникливим твором, який не залишить байдужим жодне серце. Це вірш-діалог, вірш-сповідь і вірш-молитва за рідний край.

Його авторка — Марина Обиденнікова, магістрантка Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, яка родом із Добропілля.
У цих рядках — увесь біль сучасної Донеччини, її понівечені міста, задимлене небо, але водночас — неймовірна любов і надія.

Привіт тобі, моя Донецька область!

Ну як ти там? Тримаєшся? Жива?

І змучений почувся ніжний голос:

"Я вже не та.... Розтрощена й крива....

Я вже не та, якою пам'ятаєш:

Із небом чистим світло-голубим,

З бурхливим морем, що ти так кохаєш,

Із теплим сонцем, полем золотим ....

Я вже не та, я ранена у серце,

Щемить моя розтерзана душа ...

Столиця області — трояндове озерце —

Моя рідненька... Й нібито чужа ...

Мій Маріуполь, Бахмут, Волноваха,

Авдіївка, Слов'янськ і Краматорськ,

Курахове й Українськ — бідолаха,

Селідове, Дружківка і Покровськ ....

Я вже не та .... Я спалена й розбита.

У серпні не чекаю на жнива ....

Удень з важкої артилерії укрита,

Ракетний град ночами залива.

Я плачу із ранковою росою,

Вмиваюся сльозами із дощу...

Не плач, Донецька область, я з тобою!

Живи! Ти чуєш? Я тебе прошу!

/Марина Обиденнікова/

Цей рядок донецьких міст можна продовжити - Торецьк, Часів Яр, Костянтинівка, Лиман...

Чому це важливо?

Кожна назва міста у цьому вірші — це відкрита рана. Маріуполь, Бахмут, Авдіївка — ці слова стали символами надлюдського випробування. Авторка згадує Донеччину такою, якою ми всі її любили: з золотими полями, теплим Азовським морем та Донецьком, що колись славився як місто мільйона троянд («трояндове озерце»).

Ця поезія нагадує нам, що за кожним рядком стоять живі люди, їхні спогади та невичерпна віра в те, що рідний край обов'язково відродиться.

Дякуємо авторці за таку щиру творчість. Тримаймося разом!

#поезія_під_час_війни_Донеччина

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




"Блог Libraryart - территория творчества" Copyright © 2018
Все права защищены. Копирование материалов с указанием автора и активной ссылкой на сайт
Перепечатка материалов сайта без указания авторства строго воспрещается.