Июнь 2014

Пам’ятник Коханню

Article Details

Категория Надежда Штанько

Випадок, відомий з телепередачі
«Шукаю тебе»

Пам’ятник Коханню

Солдат ворожий. Армія чужинська.
В полон узята. Жалюгідний стан.
Голодні очі. І - радянська жінка.
Від болю щільно стулені вуста.
Благання із очей. Окраєць хліба,
Простягнутий з жалю одному з них.
Почула, як розчулився, захлипав.
Скупа сльоза. І здивування лик.
Розгублено щось там своє белькоче -
До неї - видно, дякує за хліб.
І вдячністю палають сині очі.
І так триває, певно, кілька діб.
А потім все забулось - загубились,
Погнали бранців далі, шлях загув.
Мокрина на Вкраїні залишилась,
Він - італієць, згодом вдома був.
Та жінки не забув, кохання, схоже
На блискавку, розкраяло навпіл.
Хоч взяти шлюб із нею він не може -
Війна і ворожнеча. Кров і біль.
…Пройшли роки, змарніло біле тіло,
Вже навіть серце вкрила сивина.
Й саме життя вже майже пролетіло.
А з думки все не йде йому вона.
…Знайшов, приїхав - 
літ під дев’яносто,
Вона й сама давно уже така.
З Італії дістатися непросто -
Летів на крилах - власних й літака…
Упевнився: жива. Обняв за плечі.
А більше й не потрібно вже йому.
І знов сльоза в очах його старечих
І щастя. І біда. «Чому? Чому?»…
Здивовані й розчулені нащадки
Їм пам’ятник звели - як оберіг -
Коханню. Вдячності.
І пам’яті - на згадку
Про почуття, що все життя беріг.
Про те, що нас, людей, любов лікує,
Вона тримає нас серед живих.
Господь всі вчинки наші ТАМ рахує.
І всім дарує, судячи по них...

Читать далее

Я вымолю тебя у всех богов

Article Details

Категория Надежда Штанько

Я вымолю тебя у всех богов,
Как главное сокровище свое!
Моя любовь - река без берегов,
Заполнившая сердце до краев.
Я вымолю тебя у всех стихий!
Твоею тенью стану на Земле.
Лишь о тебе сложу я все стихи,
Звездою стану в непроглядной мгле.
Я вымолю тебя у всех дорог!
Я стану главной для тебя стезей.
И кровом без забот и без тревог,
Твоею тайной стану и судьбой.
Я вымолю тебя у всех разлук!
На шее навсегда сомкну твоей
Объятьем цепи нежных своих рук!
Я - Ариадна, ты же - мой Тесей.
Я вымолю тебя, не дав уйти,
У всех трудов, у всех работ, родной!
…А ты вдруг затоскуешь взаперти,
Как птица, обескрыленная мной…

Читать далее

Лекарство от любви - любовь другая

Article Details

Категория Надежда Штанько

Лекарство от любви - 
любовь другая -
Врачующая, нежная, живая,
Дарящая забвенье и покой,
Дающая забыть о прошлой, той,
Которая так больно обжигая,
Давно прошла другою стороной.
Так долго новой встречи ожидая,
Играла я совсем чужую роль,
Тебя благодарю, любовь другая!
Поправ тоску, страдания и боль,
Иду, не оглянувшись, за тобой,
Как птица, поспешившая за стаей.

Читать далее

Ане

Article Details

Категория Надежда Штанько

Ане

Я знаю боль, что не прощается
И через годы не проходит,
Ежесекундно возвращается
И с глупым сердцем счеты сводит.
Хоть глубоко она скрывается
От взглядов и от кривотолков,
Но постоянно проявляется
Под сердцем колющим осколком.
Ее всегда превозмогающей,
На острие ее живу
Я ничего не забывающей.
Меж тем, счастливою слыву…

Читать далее

Голос розуму глохне

Article Details

Категория Надежда Штанько

Голос розуму глохне
Перед голосом серця.
Якщо серденько тьохне,
Хоч кричи, а хоч сердься,
Хоч моли, хоч благай, помри - 
Не почує. Воно горить,
Завмирає, тремтить, палає -
Воно просто кохає!..

Читать далее

Подкравшись поступью неузнанного зверя

Article Details

Категория Надежда Штанько

Подкравшись поступью
неузнанного зверя,
Ты снова
нарушаешь мой покой.
Твой силуэт
в проеме черной двери,
В полоске света -
черный локон твой…
Зачем зовешь
из прошлого упрямо,
Блуждая средь теней
остывших чувств?
И почему,
в душе скрывая травмы,
Я этой встречи все еще хочу?

Читать далее

Ти цілував мої долоні й плечі

Article Details

Категория Надежда Штанько

Ти цілував мої долоні й плечі,
Моє волосся прикладав до вуст.
У синю ковдру угортав нас вечір…
Це так було давно, що я боюсь
Подумати, що все мені наснилось,
Привиділось, неначе й не було.
А як наснилось - серце зупинилось,
Сполохалось, принишкло, запекло…

Читать далее

Ступаємо в ту саму річку знову

Article Details

Категория Надежда Штанько

Ступаємо в ту саму річку знову,
І хто сказав, що двічі не зайдеш?
Несе мене ріка, ріка любові,
Нема у неї берегів і меж...
Як вперше, мені знов у небі сяють
Твоїх очей яскраві дві зорі,
А голос твій «Чи ти іще кохаєш?»
Мене питає, кличе за поріг...
Не лічено років в журбі й печалі
По різні береги ріки ішли,
А сивина нам скроні обсипала
Й на них уже сніги давно лягли...
Не пізно повертатися, не пізно,
Якщо у серці біль іще живий,
Із безліч істин ти єдину визнав:
Якщо кохаєш, кидати не смій!

Читать далее

Чекання

Article Details

Категория Надежда Штанько

Чекання

Чекання нового кохання -
То є стимул жити.
Ти мрієш завжди, до останнього
Кохання зустріти.
Отак і живеш, із мрією
Крокуючи поруч.
Приходять світанки надією
Й згорають, мов порох.
Чекання кохання щоднини
Чомусь виявляється
Втіхою майже єдиною,
Щораз віддаляється
Його силует чи обрис,
Згасає довчасно.
А мрії спливають за обрій,
Та в безвісті гаснуть.

Читать далее

Як вишні зацвітуть

Article Details

Категория Надежда Штанько

Як вишні зацвітуть

Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ,
І цвіт той
не лишає майже сліду...
Не вийшло знову. Що ж,
Ти серця не тривож.
Моя любов - 
як квіти-пустоцвіти...
Минає все, мов час.
О, скільки, скільки раз
Собі забороняла я любити!
Від болю і образ,
Любов моя щораз
Вмирала, мов дощем омиті квіти...
Неписані листи, нечитані листи,
Неспівані пісні лежать у трунах...
Іх знову скривдив ти,
То ж не займай святі
Любові - болю враз замовклі струни...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ
Із блискавками, громом і грозою,
Не вийшло знову. Що ж,
Олжа твоя також
Любові - болю рани не загоїть...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ...

Читать далее